Вайда: У Нафтовику подобається все: колектив, збори, стадіон…

21-річний напівоборонець змінив Славутич і другу лігу на охтирський Нафтовик-Укрнафту, котрому навесні належить відновити першолігові перегони із багатообіцяючого четвертого місця.
Шандор Вайда, fcslavutich.ck.ua ШАНДОР ВАЙДА, FCSLAVUTICH.CK.UA06 МАРТА 2013, 17:44
Ім’я Шандора Вайди насправді уже досить давно на слуху: у неповних 17 він уже грав у першій лізі, котру виграв із рідним Закарпаттям, затим встиг побувати за кордоном, а вже цього сезону з показною легкістю влився у склад амбітного черкаського Славутича, завоювавши собі авторитет одного з найбільш багатообіцяючих молодих гравців найнижчого професіонального дивізіону України. Проте взимку закарпатець змінив і клуб, і лігу: пройшовши збори із охтирськими нафтовиками, він підписав з ними контракт і тепер з надією дивиться на своє повернення до першого дивізіону. 
 
– Шандоре, здавалося, ти в Славутичі не так давно з’явився, заграв – і тут нова команда. Другий перехід за півріччя – зміна на краще? 
 
– Звісно. Кожен футболіст прагне розвиватися. Селекціонери Нафтовика, котрі мене добре знають, слідкували за моїми виступами в другій лізі й повідомили, що є такий варіант – приїхати в охтирську команду на перегляд. Варіант, звісно, привабливий – більш висока ліга, та й команда у ній йде четвертою. Тому не роздумував і приїхав відразу сюди. 
 
– З командою ти встиг попрацювати на зборах і взяти участь у її спарингах. Серед них, напевно, відзначиш міжнародні? 
 
– Було цікаво – мали суперників із Норвегії, Росії, Узбекистану і навіть Таджикистану. Особливо відзначу останню гру – проти Регар-Тадазу, ми виграли 3:0, а я забив гол. Що цікаво, попри рахунок, гра видалася тяжкою, було кілька вилучень. Але, напевно, досвід товариських матчів нам пригодиться в чемпіонаті. 
 
– Як працюється під керівництвом Яровенка? Після зимового антракту навантаження даються нелегко? 
 
– Навантаження я витримую добре, фізично готовий. А в роботі кинулося в око, що треба швидше думати, приймати рішення, ліпше працювати з м’ячем, грати на техніку. Цікаво працювати над атакувальними діями. 
 
– Пропоную повернутися до початку твоєї кар’єри, тим паче, що треба пояснити деякі моменти твоєї біографії. Річ у тім, що деякі джерела (та що там – навіть сайт УЄФА http://ru.uefa.com/teamsandplayers/players/player=250037969/profile/index.html ) називають тебе угорським легіонером…
 
– Ні, я українець, але народився і справді в Угорщині. На той час там були кращі умови, а ми жили за якихось 20 км від кордону. Тож батько вирішив завести маму народжувати за кордон, от і вийшло, що мене до легіонерів тепер відносять:-) Насправді ж я жив увесь час на Закарпатті і саме тут починав грати в футбол. 
 
– Давай тоді пригадаємо твої перші кроки в «грі мільйонів». 
 
– Починав займатися у себе у Виноградові, мій перший тренер – Іван Іванович Білак. А в 15 років тренери Олександр Іванович Філіп і Михайло Михайлович Іваниця запросили мене до ужгородської ДЮСШ. Ми виступали у вищій лізі чемпіонату України ДЮФЛ, а по закінченні школи мене запросили на перегляд до Закарпаття, яке на той час виступало в першій лізі. Все пройшло вдало, я підписав контракт і навіть, так вийшло, у першому ж сезоні став переможцем першої ліги разом із ужгородським клубом. 
 
– У 2000-х в Закарпатті розпочинала свій шлях ціла група непоганих напівзахисників – Кобин, Кополовець, Ребрик… З кимось із них перетинався? 
 
– На той час, коли я приєднався до команди, Кобин з Кополовцем уже були в Карпатах. Із усіх тих гравців, хто в поточному сезоні виступав за Говерлу, тоді грали хіба що Надь та Микуляк. Олександр Надь, до речі, мені допоміг освоїтися у команді, коли я тільки прийшов у команду. Підтримував мене морально, адже я був наймолодшим гравцем у тодішньому Закарпатті. За місце в основі моїм конкурентом був Андрій Ковальчук, вихованець динамівської школи, ще був Олександр Смагін, закарпатець. 
 
Зате на той час ще існував ліміт, котрий зобов’язував клуби першої ліги на кожен матч випускати юного гравця. Мені пощастило з цим, бо якби не було тоді такого ліміту – хтозна, де був би я й мої однолітки зараз. Тому що Закарпаття грало у першій лізі, дубля не було, а після ДЮСШ дуже важливо відразу десь почати грати. 
 
– Але далі команда вийшла до Прем’єр-ліги, і ти опинився в дублі, а через певний час – і в оренді…
 
– Хотілося грати. Запропонували поїхати в оренду в Сталь – я подумав і вирішив, що краще грати в другій лізі, аніж серед дублерів. Тренером тоді в дніпродзержинській команді був Сергій Задорожний, я отримав непогану практику. 
 
– Як сприйняв після тихого, мальовничого Ужгорода індустріальний Дніпродзержинськ? 
 
– Спершу було тяжкувато – у нас повітря чисте, там – тяжке, з пилюкою. Але головне для молодого футболіста – грати, за тим я туди і їхав. 
 
– Так вийшло, що того ж 2010 року, після оренди в Сталі, ти опинився у Берегвідейку. Саме на той час ця укомплектована досвідченими майстрами любительська команда виграла аматорський Кубок України…
 
– Команда дійсно була хороша, але я пробув там лише пару місяців. Річ у тім, що в Ужгороді тоді тренером був Гамула, і в першій лізі ліміту вже не існувало, тому мені бракувало ігрової практики. Я сам попросив собі можливість до кінця першого кола пограти хоча б на область, а Берегвідейк тоді якраз і в Кубку України набрав хід, тож я встиг навіть у фінальних матчах із Словхлібом взяти участь, і трофей в руках потримати. 
 
– Час ішов, але ігрової практики в Закарпатті у тебе не більшало. Знаю, що в її пошуках ти навіть до Чехії навідувався…
 
– Так вийшло, що туди я потрапив через Чарльза Невуче. У нас були хороші стосунки, і коли він почув, що я сиджу дома без команди, порадив мене своїм знайомим – словацьким агентам. А вони мене вже знали, бо були присутні на матчі з Динамо-2, у якому мені вдалося добре себе проявити. 
 
Мене порекомендували у вищолігову команду – Дукла з Праги тоді якраз повернулася в чеську елітну лігу. Перегляд пройшов нормально, але далося взнаки, що я в Закарпатті мало грав – тренер сказав, що бачить в мені перспективу, однак кондиції маю набирати в дублі. 
 
– Знаю, що на той час за Дуклу грав і чимало забивав форвард Лієтава, котрий пізніше опинився у Ворсклі. А українців там, часом, не було? Антипов свого часу за Дуклу грав…
 
– Антипова уже не було, але грав Іван Фіцай – закарпатець, мій одноліток, разом з котрим я в ДЮСШ займався. В Україні він не грав, після школи фактично за кордон відправився. 
 
– У Дуклі сподобалося? Хоча б щось нагадувало, що це історичний клуб, котрий і в єврокубках себе проявив, і власного володаря Золотого м’яча мав?
 
– Там хороший рівень, добре ставляться до футболістів, сповідують технічний футбол. Звісно, й до історії своєї ставляться з повагою. Жаль, що не вдалося там заграти і навіть дебютувати за основну команду. По завершенні сезону поїхав додому і чекав дзвінка від Дукли – але вони знову запропонували дубль, тож вирішив шукати собі нову команду. Через свого друга й земляка Юру Чонку я вийшов на агента Олексія Люндовського, і він запропонував мені спробувати сили в Славутичі. Туди я й перейшов на правах вільного агента. 
 
– І як прийняли в Славутичі?
 
– Молодий колектив, проблем з адаптацією не було, прийняли дуже добре. 
 
– Коли ти прийшов у Славутич, там уже було чимало досвідчених гравців, і багато з них виконували стандарти. Тим не менш, ти швидко долучився до тих гравців, котрі у черкаській команді звично виконували штрафні, кутові. Як вдалося так швидко відвоювати собі це право? 
 
– На тренуваннях у мене виходило непогано, тож тренер призначив мене виконувати ці функції. 
 
– Славутич був одним із фаворитів сезону, йшов спочатку добре, але потім щось пішло не так. Нещодавно зустрічав Олександра Кирилюка, при якому ти грав в Славутичі. І він сказав, що злам намітився після драматичного кубкового матчу з Волинню, коли прем’єр-лігівці вирвали перемогу уже в компенсований час другого тайму. Погодишся? 
 
– Так, ми гарно грали з луцькою командою, мали право розраховувати на більше, однак поступилися й потрапили у психологічну яму. Після того десь матчів чотири поспіль програли… Шкода, що так вийшло. 
 
– Ти належиш до тих гравців, котрі встигли пограти і в Групі А другої ліги, і в Групі Б. На чию користь їх порівняння? 
 
– Я вважаю, що Група Б все-таки трішки сильніша. 
 
– Нині твій новий клуб, Нафтовик-Укрнафта, уже провів заявку на весняну частину сезону. Твоє прізвище значиться в ній під номером 37. Знаєш, хто раніше грав під ним?
 
– Напевно, ні. 
 
– Марат Даудов. Як і ти – крайній півзахисник. А де тебе тренер награвав на зборах? 
 
– Зліва в півзахисті. 
 
– Тобто, виходить, ти після нього і номер, і позицію успадкував. 
 
– Виходить, так. 
 
– Він був одним із лідерів нафтовиків 2012 року. Та команда, хоча й почала новий сезон з труднощами, на зимівлю пішла четвертою. Позиція така, що зобов’язує, правда?
 
– Так, сподіваюся, будемо продовжувати на тому ж рівні. Хочеться грати, забивати, перемагати. 
 
– Так вийшло, що п’ять років тому ти починав професіональну кар’єру з першої ліги, нині ж повертаєшся сюди після перерви. Ти слідкував за цим дивізіоном, на твою думку, він став сильнішим, цікавішим за цей час?
 
– Все-таки я не грав увесь час у першій лізі, тому чи стала вона сильнішою – мені покаже уже чемпіонат. Але вважаю, що за ці роки футбол України в цілому піднявся, тому й перша ліга має бути кращою, ніж була. 
 
– Наявність у першій лізі таких імен, як Дуляй, Левандовський, Воробей, теж іде їй на користь, погодься. 
 
– Звичайно. Такі молоді гравці, як я, мають з кого брати приклад. 
 
– Перехід в Охтирку, безсумнівно, подарував тобі чимало нових знайомств. А були у Нафтовику-Укрнафті гравці, яких ти знав і раніше? 
 
– Ну ось Сергій Артюх, до прикладу. Він грав у Закарпатті часів Гамули. 
 
– Із самою Охтиркою – «містом гусарської слави» – познайомитися встиг?
 
– Не дуже, у нас збори то в Туреччині, то в Криму. Уже в чемпіонаті буду знайомитися. 
 
– Стадіон там особливий: поруч церква, мальовничо, а коли футболісти виходять – то виглядають, немов гладіатори у Колізеї: вболівальники зовсім близько, можуть привітати, руку потиснути…
 
– Сподіваюся, будуть вітати нас навесні. Стадіон дуже сподобався – красивий, ввечері особливо ефектно виглядає. А ще імпонує, що він компактний, і тренувальне поле знаходиться поруч. 
 
– Ти належиш до числа тих молодих першолігових футболістів, від яких можна сподіватися прогресу. Чого хочеш досягти виступами на цьому рівні? 
 
– Кожен футболіст мріє себе показати, заслужити запрошення до прем’єр-ліги. 
 
– Це похвальне бажання, і багато хто справді дослужується до такого шансу. А якщо спробувати не поодинці пробиватися, а всією командою? 
 
– Думаю, з цією командою – можна пробиватися. 
 
– У твоєму послужному списку – два титули: переможця першої ліги й володаря аматорського Кубка України. Так що перший із них можна з часом повторити :-)
 
– Я – тільки «за». 
 
Артур Валерко, Football.ua
Get your rocks off Youporn with a online sex video that will make Cum, porn online.